Новгород-Сіверська лісова науково-дослідна станція

Новгород-Сіверську лісову науково-дослідну станцію (Новгород-Сіверську ЛНДС) (до 2005 року Придеснянська науково-дослідна станція по боротьбі з ерозією ґрунтів – Придеснянська НДСБЕГ) засновано 28 квітня 1961 року у результаті реорганізації Придеснянської дослідно-яружної станції (с. Криски Понорницького району Чернігівської області), створеної в системі Наркомпрома УРСР у 1922 році, а в 1932 році переданої УкрНДІЛГА як Придеснянський опорний пункт.
Основними завданнями станції були захист ґрунтів від ерозії та охорона вод. Науковцями станції розроблено комплекс протиерозійних заходів, який впроваджено на експериментальній базі у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області.

Науковці станції до 1961 р. вивчали гідрологічні та метеорологічні процеси на сільськогосподарських землях, змив і розмив ґрунтів, вплив сільськогосподарських культур на інтенсивність ерозійних процесів, роль агротехнічних, гідротехнічних і фітомеліоративних заходів у захисті ґрунтів від ерозії. Було створено мережу метеорологічних постів, улаштовані стокові площадки.

З 1962 року на території землекористування Придеснянської НДСБЕГ розпочалося впровадження комплексу протиерозійних заходів, оскільки окремо узяті заходи чи споруди не здатні були зупинити ерозію на розчленованій місцевості (Ю. К. Телешек, І. С. Антонов, Г.О. Доброленський, О.І. Гончар, В.В. Репневський, М.О. Репневська, М.Я. Юрковський, П.А. Попов, І.Я. Попсуй, А.А. Чернишов). Боротьбу зі збільшенням ярів здійснювали шляхом створення прибалкових і прияружних лісосмуг, яружно-балкових лісових насаджень, донних чагарникових мулофільтрів, залуговування схилів і днищ ярів і балок, створення водозатримувальних валів, донних загат тощо. Створено 1800 пог. м водозатримувальних валів, 77 га захисних насаджень, реконструйовано близько 60 га протиерозійних об’єктів. Визначено асортимент порід дерев і чагарників для створення лісосмуг, причому їхні ширину й конфігурацію визначали залежно від меліоративного навантаження. Випробовували різні способи садіння та схеми змішування порід. У результаті проведених заходів ріст ярів було зупинено. Паралельно з цим вивчали ґрунтово-гідрологічні процеси, ефективність захисних заходів.
Основою заходів другого етапу протиерозійних робіт була контурна організація території – нарізання ланів і доріг за горизонталями, поперек напрямку стоку. З таким розміщенням ланів узгоджували розташування лісових смуг, систему обробітку ґрунту, чергування просапних культур із культурами суцільної сівби вниз за схилом.

У наступні роки вивчали і вдосконалювали протиерозійний комплексу, котрий утворений на землях підсобного господарства, оцінювали продуктивність яружно-балкових земель у регіоні досліджень (М.М. Бурнос, Г.О. Доброленський, В.Г. Писарцов, Є.М. Кузьмін, Ю.Д. Матухно, В.М. Саян).
Розвиток ґрунтозахисного травосіяння дав змогу створити колекцію різних видів і екологічних форм багаторічних трав. Проведені наукові дослідження щодо  залуговування еродованих і засушених земель і створення промислових насінників трав (О.І. Гончар, І.Я. Попсуй, В.В. Репневський, М.М. Бурнос).
Для вивчення водорегулювальної ролі лісів на берегах рік і водоймищ закладено стаціонарний об’єкт із випробовування стійкості різних деревних порід до затоплення. Деревні породи було висаджено смугами в декілька рядів від русла р. Десни до незатоплюваної зони. Досліджено також вплив існуючих заплавних насаджень на руслові процеси, властивості алювіальних ґрунтів, якість води (В.В. Репневський, Г.О. Доброленський, Є.М. Кузьмін, М.І. Дармограй), продуктивність заплавних лісів (М.О.Галів ).
У 1966–1970 рр. на дослідній станції розпочато дослідження пошкодження деревостанів кореневою губкою і розробка заходів боротьби з нею, вивчення фізико-біохімічних основ росту і стійкості деревних порід, розробку методів реконструкції послаблених насаджень (І.О. Алексєєв).
З 1976 р. розпочато дослідження впливу лісу на якість водного стоку із сільськогосподар¬ських водозборів у зв’язку з прогресуючою хімізацією сільськогосподарського виробництва. Було визначено розміри виносу забруднюючих речовин з водозборів, якісні показники атмосферних опадів, поверхневого стоку, підземних і річкових вод. Вивчено механізм очищення поверхневого стоку захисними лісовими насадженнями, який полягає в його поглинанні лісовими ґрунтами, переведенні у внутрішньоґрунтовий і ґрунтовий стоки, сорбції забруднюючих інгредієнтів ґрунтами та підстилаючими породами. Сорбовані ґрунтами речовини утилізуються і включаються в біологічний кругообіг речовин.
До 1985 року було розроблено систему заходів щодо захисту водних об’єктів від забруднення агрохімікатами. В агроландшафтах таким заходом є створення захисного інженерно-біологічного комплексу, структурною і функціональною основою якого є система лісосмуг і насаджень (М.О. Репневська, Є.М.. Кузьмін, Ю.Д. Матухно).
До перспективних напрямів досліджень Новгород-Сіверської ЛНДС належить розробка нормативів і методів створення та формування захисних лісових насаджень для схилової системи землеробства в умовах Придеснянської височини. Змістом дослідження є визначення оптимальної захисної лісистості, розподіл захисних насаджень за категоріями: полезахисні смуги, водорегулювальні лісосмуги на привододільних землях, прибалкові й яружні системи, яружно-балкові насадження, а також їх взаємодія з іншими об’єктами протиерозійного комплексу.
У 1995 році науковці станції Ю. Д. Матухно, С.О. Дем'яненко та співробітник Київської ЛНДС (у ті часи – Старопетрівської) М.М. Давидов розпочали дослідження з моніторингу лісів другого рівня. Було створено мережу із 120 ділянок моніторингу другого рівня, яка охоплює 7 областей північно-східної частини України.
Після аварії на Чорнобильській АЕС дослідну станцію включено до складу виконавців з радіоекологічних досліджень. Вивчено характер розподілу радіонуклідів на території, варіювання забруднення виявилося надзвичайно високим. Досліджували вертикальну міграцію радіонуклідів залежно від ґрунтово-гідрологічних умов, поглинання радіоактивних ізотопів основними лісотвірними породами, зокрема, деревиною, корою (живою та мертвою), гілками, корінням, листками, хвоєю. Вивчали накопичення радіоактивних елементів у трав’янистій рослинності, ягодах і грибах. Установлено, що найбільшою здатністю до накопичення радіоактивних елементів характеризуються спорові рослини, особливо папороті та плауни, а також гриби. Найчистішим компонентом лісових ценозів є деревина. Накопичення радіонуклідів лісовими рослинами визначається не тільки рівнем забруднення ґрунту, але й значною мірою – дисперсністю радіоактивних речовин, що випали, та ступенем зволоження території (Ю.Д. Матухно, С.О. Дем'яненко, Г.В. Тартичний, О.І. Шурига, О.І. Михайличенко).